«БУДЬ СЛУГОЮ ДЛЯ ВСІХ»
“Нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Іісуса Христа, що ним розп’ятий Світ для мене”. (Гал. 6,14).
Нещодавно друком вийшла книга під назвою “Монументи світу”, розкішно ілюстрована вона описує знамениті споруди і пам’ятники, вибудовані у різних країнах. Вражає рівень технологій в області будівництва. Одначе у цій книзі неописана одна споруда, що перевершує за своїм значенням всю решту. Це дерев’яний хрест, вивершений 2000 років назад за воротами Єрусалиму. Звичайно, це не та споруда, котра могла б прославити людину. Це хрест ганьби, на якому було розіп’ято безгрішного Сина Бога. Він перетерпів глузування і знущання від людей і поніс суд Бог за гріхи людей.
Чи здивовані ми цьому факту? Писання говорить: “Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!” (2 Кор. 5,21). Це відбулося на хресті Голгофи! Саме на хресті Христос примирив нас із Богом. Ось чому хрест є центральною подією світової історії. Наше спасіння і вічне життя – все це основане на викупленні гріха, яке Іісус Христос здійснив на хресті. Все це роз’яснює той факт, що хрест є найважливішою спорудою у всій історії людства.
«Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мат. 15,16).
Документальнопубліцистична книга «За чином Мелхиседековим» (як і перша книга «Просто християнин», що була надрукована наприкінці 2006 року), присвячена славному 70літньому ювілею протоієрея Всеволода Рибчинського. Одному з найпопулярніших і авторитетних пастирів серед київського священництва кінця ХХ – початку ХХІ століття. Як неопалима купина ось уже 15 років палає він любов’ю до Господа і парафіян СвятоОльгинської церкви в Дарниці, де мешкає понад 300 тисяч киян, його потенційних прихожан. Але не тільки з Лівобережжя сюди стеляться стежкидоріжки, весняними струмочками стікаються на вулицю архітектора Вербицького, 3Г, де розташований церковний комплекс отця Всеволода, прочани з найвіддаленіших куточків Києва. І не лише благоговійно поклонитися у глибокому поклоні на службі в уже намолених храмах, прикластися до святих ікон, насолодитися небесним почерговим співом одночасно двох кліросів, а й взяти благословення в батюшки на якусь справу, попрохати поради на вирішення житейської ситуації, а то й просто поспілкуватися з батюшкою, почути роз’яснення щодо молитовних правил, самої служби, сповідуватися та покаятися, отримати душевний спокій та сердечне умиротворення. Отця Всеволода вистачає на всіх. Своїм духовним чадам він – мов манна небесна. Вдячні, йдуть від нього, заспокоєні, умиротворені, наближені до Неба. Радісно, з гарячим трепетом у грудях, відчуваючи себе членами дружньої православної родини протоієрея Всеволода Рибчинського.
Він завжди знаходиться в русі, завжди поспішає допомогти, завжди горить любов’ю до ближнього, до кожного віруючого православного.
У Біблії сказано: “І коли я роздам усе своє майно, коли віддам своє тіло на спалення, але любові не маю, то жодної користі не матиму. Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться, не поводиться непристойно, не шукає свого власного, не спалахує гнівом, не задумує лихого, не радіє з несправедлвости, а радіє з істини; все переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить” (1 Кор. 13, 3–7).
Яке щастя, коли тобі зустрічаються такі люди, такі мудрі наставники. Повезло? А може це нам як винагорода від Господа? Щоб і ми хоч трішечки брали собі від його щедрої любові, щоб мудрішали коло нього. Нехай ще тоненькими свічечками горіли коло нього для когось, для ближнього і для незнайомих, але братів і сестер у Христі. Швидше б тільки запастися терпінням і мудрістю.
Я думаю, що серце отця Всеволода у Господа на десниці – любляче, чисте, наповнене добротою. Він пізнаний Ним і його ім’я вже закарбоване на золотих скрижалях, які знаходяться по правиці Христа.
Якщо моя перша книга про батюшку була більш художньою, пов’язаною з суспільством і його законами, тодішнім ритмом життя – не дивно. Він сам ще був світським і тільки намацував дорогу до храму, розправляв крила для лету. Довгенько микитував – у якому жанрі писати “За чином Мелхисидековим”. Вирішив, що читачам буде цікавіше чути голос самого отця Всеволода. Без купюр, переказування, переосмислювання, що він там сказав і переписування по-своєму. Ось перед вами, очі в очі, лице в лице мій герой, наш шановний ювіляр. Я навіть намагався різко не правити мову на чисто літературну. Здається мені, що пожвавлять її і церковнослужебні слова та звороти, і русизми. Тобто, наша щоденна побутова мова. Як вдався мені цей “хитромудрий” літературний хід – судити вже вам, мій суворий читачу. Дещо незвична і друга частина книги: про отця Всеволода діляться враженнями і російською, і українською мовами. Теж спеціально не підлаштовував під державну. Це всетаки пряма мова, документальне свідчення і людина точніша та прикметніше висловлюється мовою, яка їй ближче. А при перекладі, моя особиста думка, обов’язково щось би затупилось, втратило свіжість, образність, точність думки. А втім, я конкретно про це написав у передмові до другої частини, не буду повторюватися. Приблизно з такими ж критеріями підійшов і до формування третьої частини книжки. Тобто, “За чином Мелхиседековим” написана зовсім в іншому ракурсі, ніж перша “Просто християнин”. Хоч вони – два журавлиних крила однієї розповіді про одного й того ж Великого Духівника, Великого Наставника, Великого Будівничого, Великої Людини.
Я не з дешевого підлабузництва охарактеризував отця Всеволода заглавними буквами. За своє цікаве і нелегке життя я стільки всього перебачив, пережив, пройшов, що в моєму віці і з моїм здоров’ям це було б просто смішно, несолідно, несерйозно і принижувало б батюшку.
Пишу, як і намагався писати все життя: по правді, по совісті, по тому, як відчуваю людину і, відповідно, ставлюся до неї.
Любов, яку уже десятиліттями сповідує отець Всеволод, любов, якої людина розпачливо шукає і ради якої була створена, зробить нашу земну батьківщину усміхненою, більш затишною. Долина сліз не буде пеклом і видовищем жаху, яким творять нашу землю нелюбов, ненависть, гріх. Бо, по той бік наших терпінь і страждань наших братів і сестер, світу, незважаючи на тіло й серце прошиті болем, не полишаючи боротьби проти зла, пройме нас справжня радість, а не минаюча тимчасова приємність; у глибині нашої душі запанує спокій, мир і внутрішнє прояснення. Людина визволиться від відчужень всілякого роду, які її принижують і придушують. Вона відриватиметься від тьми матерії, від розбиття і падіння униз, а підніматиметься усе вище, до висот царини духа, до яких приречена. Ввійшовши в радість любові, людина стане в Христі такою, якою Бог Отець хоче, аби вона була. Тобто щоб вона, поступаючи й розвиваючись, дійшла до повної злуки з таємницею терпіння, боротьби. Дійшла до повної злуки з таємницею Христа, таємницею, яка не є тільки таємницею терпіння, боротьби й відкуплення. Але, передусім, таємницею перемоги, воскресіння і вічно тривалої щасливості в любові, ощасливлюючим об’явленням загадки нашого буття.
Диякон Олександр Білокобильський.
Книжку «Просто християнин» можна придбати в церковній лавці Свято-Ольгинської церкви.
Свято-Ольгинська церква
Наша парафія існує з 1994 року.
Місце на якому розташована наша церква називать «Галявиною семи дубів». І дійсно на території храму ще збереглися сім дубів – свідків історії цієї місцини. За легендою у суворі 20-ті роки, коли гоніння на релігію тільки набирали обертів, тут був острівок суші, навколо якого були топкі болота. Жителі окрісних сіл добиралися сюди по вузенькій доріжці, відомій лише їм. І робили це лише з однією метою: попросити у старця, який жив там у землянці, благословення чи пораду. Коли про існування монаха -відшильника стало відомо владі, його вирішили ізолювати у більш віддалені місця. Щоб врятувати старця, місцеві селяни вивезли його на підводі до Дніпра, де і посадили у човен, і попросили рибалку-односельця переправити «божу людину» на другий берег. Тут відбулося диво. Човен лише досяг середини річки, і всі, хто залишився на березі, побачили, як у променях сонця, що сходило, рибалка і фігура монаха почали зникати і стали невидимі.
З тих пір пройшло багато часу, а столітні дуби на Галявині все ще бережуть у своїх кронах цю легенду. Більш того, зелені старожили стали свідками ще одного (але вже земного) дива – возведення на місці землянки пустельника храму на честь Святої рівноапостольної княгині Ольги.
Перші служби проводились на вулиці перед житлово-експлуатаційною конторою – 1406, де було орендовано актовий зал під богослужіння.
У ЖЕКу прослужили три роки. Паралельно готувалися необхідні документи для будівництва Свято-Ольгинської церкви. Коли документи були готові, у 1997 році – почалося будівництво церкви св.благовірного князя Всеволода-Гавриіла.
Зробивши підвальне приміщення церкви, з весни 1998 року перейшли туди служити – і першу Пасху відслужили вже у своєму приміщенні. До зими будівництво завершили і 10 грудня 1998 року Митрополит Володимир освятив престол та саму церкву.
За два роки побудували воскресну школу, де безпосередньо знаходиться і офіс настоятеля храму.
Маємо школу малювання, де навчаються діти від 4 до 14 років. Працює гурток хорового співу «Дзвіночок», вихованці якого вже співають на кліросі.
Працює бібліотека, де прихожани можуть переглянути пресу православних видань(«Отрок», «Фома», «Спасите наши души» та ін. ), узяти додому книжки православного змісту.
Щосуботи та щонеділі проводяться «Афонські читання» та «Ольгинський чай» з переглядом документальних фільмів про святині Греції, святині християнської культури, проводяться бесіди зі священниками.
При храмі діє дитяча організація православних скаутів, яка налічує близько 50 дітей віком від 8 до 18 років. Під час канікул діти виїжджають у походи, табори до Криму, Карпат до Київських лісів. Скаути проводять заняття з виживання в екстремальних умовах, орієнтування на місцевості, вивчають медицину, ази рятівних робіт, флористику, журналістику, проводяться заняття з екології , вчаться самостійності, відповідальності, товариськості.
При храмі працює молодіжний клуб, де збирається молодь віком 18 – 30 років. Тут можна поговорити зі священиком та отримати відповіді на всі свої запитання.
Працює паломницька служба — зручний автобус перевозить людей по святиням України: Чернігів, Почаїв, Святогорськ, Кулевча, Харків та ін.
Було побудовано господарчий корпус в якому розміщується їдальня, спортзал, актовий зал, просфорня та кімнати для прийому паломників. У трапезній щодня годують понад 30 душ людей із малозабезпечених сімей, одиноких літніх людей, а також будівельників, які будують храм святої княгині Ольги.
Церква займається благодійністю. Багатодітні та малозабезпечені родини отримують матеріальні забезпечення у вигляді продовольчих наборів. Відвідуються хворі у лікарнях, ведеться переписка з засудженими, надсилається їм гуманітарна допомога у вигляді речей, духовної літератури, ліків.
За 10 років наших парафіян побільшало усі потягнулися до світла християнської істини, тому у настоятеля Свято-Ольгинської церкви Митрофорного Протоієрея Всеволода виникла потреба будувати храм більшою вмістимістю. І до завершення будівництва залишилося зовсім небагато.
Двері нашого храму завжди відкрито! Гостинно запрошуємо Вас та Ваших діточок! Збудуємо храми наших душ разом!