Отець Феодор, вітаю Вас! Розкажіть, будь ласка, про себе. Де Ви народилися?
Вітаю, отець Василій! Народився я 19 березня 1976 року в м. Києві в сім’ї робітників. Змалку разом з мамою відвідував богослужіння в храмах, адже був хрещений в дитинстві 7 травня того ж року в Свято-Вознесенському храмі м. Києва, що на Деміївці.
Батько за професією був столяром, але помер у моєму дитинстві 1984 року. Мама працювала в колгоспі, а коли переїхали знову в Київ – в інституті садівництва. Відійшла у вічність рік тому в ніч з 18 на 19 квітня 2020 року, в день Святої Пасхи.
Чи пов’язане Ваше дитинство з релігією?
Батьки мої були віруючі і завжди були раді моїм молитвам і дисципліні. При деяких дитячих погрішностях допомагали своєю поміркованістю і виваженістю. Це стало основним фактором мого розвитку. Школу
я закінчив з успішністю.
Коли Ви вирішили стати священником?
В дитячих роках основним моїм бажанням було допомагати іншим людям, що і сформувало мій вибір. Крім навчання було приємно виконувати домашні обов’язки і доручення. Пам’ятаю, як мама запитала: ким я хочу стати? Ще в 3 роки відповів: священником! Протягом всього життя Господь завжди є на першому місці. Це надихаючий фактор, що дозволяє справлятися з своїми обов’язками, а також тримати ціль свого життя – спасіння душі!
Які обставини спонукали Вас до цієї мети? Можливо, надихнув приклад інших священників?
З дитячих років часто перебував у Києво-Печерській Лаврі. Ніс послух чергового в Лаврських Печерах. Духівником у мене був схиігумен Агапіт (Карпаз).
Ще одним прикладом для мене була нині покійна рідна тітка монахиня Євсторія. Вона несла послух регента Свято-Введенського монастиря м. Києва. Дивлячись на її життя, запам’яталось: «У суперечках Евсторія віддасть перевагу знайти компроміс, використовуючи м’який підхід для досягнення згоди; якщо ж буде помічено, що суперечка розгорається, то вчасно піде в сторону. Евсторія зазвичай має багато друзів і знайомих, тому не страждає від самотності». Це і стало підтримкою для життя і розвитку.
В яких духовних школах Ви навчались?
Закінчив Київську духовну семінарію і академію. Прийняв сан диякона в Свято-Преображенському соборі м. Біла Церква Київської області 16 квітня 1995 року. Хіротонію звершив єпископ Серафим (Залізницький), нині митрополит Івано-Франківський і Коломийський. Священницька хіротонія була звершена 22 травня в Свято-Миколаївському соборі Покровського жіночого монастиря м. Києва тодішнім єпископом Житомирським і Новоград-Волинським Гурієм (Кузьменко).
Ви являєтесь одним з перших священників нашого приходу. Як проходило зародження духовного життя на парафії?
Звичайно, як і народження дитини та її зростання, все потребує виховання. Правильно поставити русло церковного життя – означає цілеспрямований розвиток християнської сім’ї. На місці священнослужителя – це велика відповідальність, як перед Богом, так і перед людьми. А значить, що подавати приклад молитви і поведінки для людей є першою ознакою орієнтиру до спасіння. Завжди люди скеровують свій погляд під час богослужіння на вівтар. А там звершує його священник, що являється обручником Церкви. Тому тиха радість в душі, коли в храмі велика кількість прихожан. На жаль, на сьогоднішній час їх стало менше. Проте церковне життя нашого приходу значно і відчутно розвивається. З початку 2000-х років я викладав в недільній школі Біблійну історію, Новий Завіт і проводив духовні бесіди. Хочеться відзначити, що люди, окрім молитви, отримують неабияку духовну їжу в живих розмовах зі священником.
Отець Феодор, дякую Вам за пізнавальну для наших прихожан розмову. Бажаємо Вам натхнення, духовних сил та Божої благодаті у звершенні Вашого служіння!
Розмовляв протоієрей
Василій Костюк